Всеволод Ченцов , представник України при ЄС

ukrinform.ua · Feb 19, 2026 · Collected from GDELT

Full Article

З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну в Європейському Союзі відбулися тектонічні зміни у сприйнятті нашої держави та її ролі у безпеці всього континенту. Не вагаючись, Європейський Союз вже у 2022 році надав Україні статус кандидата на вступ та відіграв критично важливу роль у наданні допомоги для відбиття військової агресії. Російська агресія дала поштовх в усвідомленні геополітичних змін та змусила переосмислити власне місце Європейського Союзу на світовій арені, шукати відповідь на нові виклики. Укрінформ поспілкувався з главою Представництва України при Європейському Союзі, обговоривши перспективи та можливі механізми вступу нашої держави в ЄС, зокрема, «поетапний» варіант, формати подальшої допомоги Україні, а також санкційний тиск на Росію, знерухомлені суверенні активи РФ, оборонні плани Європи, бажання Брюсселя унеможливити зловживання правом вето, залучення ЄС до переговорів про мир в Україні тощо. ЄС ПРОҐАВИВ ЗЛОЯКІСНІ ЗМІНИ, ЯКІ ТРИВАЛИ В РФ ІЗ 2007 РОКУ - Завершується четвертий рік війни. За вашими спостереженнями, як трансформувалося сприйняття російської загрози в Європі з моменту повномасштабного вторгнення? - Відбулася насправді карколомна трансформація. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало переломним моментом для Європи. Сприйняття Росії трансформувалося з «проблемного партнера» у системну воєнну загрозу. Європейська безпекова політика зазнала структурних змін: від переозброєння та розширення НАТО до енергетичної незалежності й посилення санкцій. Ця трансформація має довгостроковий характер і визначатиме політичний та безпековий ландшафт Європи на десятиліття вперед. До 2022 року значна частина європейських еліт розглядала Росію як складного, але раціонального партнера, з яким можливі діалог і економічна співпраця. Але перші зміни відбулися, напевно, з 2007 року, в тому числі після Мюнхенської промови Путіна. До того Росія ще демонструвала зацікавленість у співпраці з ЄС. У питанні безвізового режиму вони нас навіть подекуди випереджали. Але в якийсь момент Росія відчула себе достатньо сильною та багатою і вирішила посилювати інтеграційні процеси навколо себе. Досить активно, а потім і агресивно, почали проштовхуватися ідеї Євразійського союзу… Проте ЄС, на жаль, проґавив ці злоякісні зміни у російській зовнішній політиці або обрав шлях свідомо їх не помічати. Існувала ілюзія нормальності, в тому числі в окремих країнах-членах, таких як Німеччина, що за рахунок міцних економічних стосунків РФ не може піти ва-банк. Ця ілюзія зберігалася навіть після 2014 року. У той же час Україна все ж таки сприймалася як країна на периферії інтересів Європи, не ототожнювалася із колективним Заходом, фактично, існувало неформально вето на саму ідею прийняття України до ЄС. Але після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року відбулося реальне переосмислення: Росія почала сприйматися як ревізіоністська держава, що веде агресивну війну проти європейської системи безпеки. У 2022 році НАТО офіційно визначило Росію як «найбільш значну і пряму загрозу» безпеці союзників у новій Стратегічній концепції. Країни ЄС активізували координацію оборонної політики та збільшили військову допомогу Україні. Проте навіть після повномасштабного вторгнення традиційне сприйняття України не змінилося одномоментно. Це був тривалий процес, але на сьогодні вже можна констатувати, що ми пройшли точку неповернення. Символічним моментом стала промова, відома як «Zeitenwende» (перелом епохи), виголошена канцлером Олафом Шольцем у Бундестазі. Німеччина створила спеціальний фонд у 100 млрд євро для модернізації армії та відмовилася від політики стриманості у військових поставках, а Фінляндія і Швеція стали членами НАТО. Зросла увага до кібербезпеки, інформаційних операцій та диверсійної діяльності. Країни Європи почали активніше протидіяти російській пропаганді та втручанню. Посилилися механізми санкцій, експортного контролю та боротьби з обходом санкцій. Усвідомлюючи весь спектр існуючих та майбутніх загроз, а також гостру необхідність посилення оборонних спроможностей, в ЄС відбулися певні процеси реформування на інституційному рівні. Зокрема, у 2024 році в Єврокомісії вперше в історії ЄС призначений комісар з питань оборони та космосу, ним став литовський політик Андрюс Кубілюс. Також у Європейському парламенті був створений комітет з питань оборони і безпеки. ЄС СТРАТЕГІЧНО ПЕРЕОСМИСЛЮЄ ВЛАСНУ БЕЗПЕКУ - Як ви можете прокоментувати ідею створення Європейського оборонного союзу, а також Європейської ради безпеки та об’єднаних європейських військ? Здається, формат зустрічей міністрів оборони у форматі «Ради ЄС із закордонних справ (оборона)» не є достатньо ефективним. - Ідея створення Європейського оборонного союзу, а також Європейської ради безпеки й Об’єднаних європейських військ, яку просуває комісар ЄС з питань оборони і космосу Андрюс Кубілюс, ще перебуває у процесі осмислення, але виглядає логічною відповіддю на кардинальні зміни в безпековому середовищі Європи на тлі триваючої повномасштабної збройної агресії Росії проти України та змін у форматі трансатлантичного партнерства. Сьогодні ЄС залишається потужним економічним гравцем, але його оборонна складова значною мірою фрагментована та залежна від НАТО і, передусім, від США. Створення Європейського оборонного союзу могло б означати глибшу координацію оборонних бюджетів, спільні закупівлі озброєння, стандартизацію озброєнь та військової техніки, а також формування реальних спільних сил швидкого реагування під егідою ЄС. Це не обов’язково альтернатива НАТО, а радше спроба посилити європейський стовп Альянсу. Рішення дійсно мають ухвалюватися швидше та ефективніше. Створення Європейської ради безпеки могло б стати механізмом швидшого ухвалення стратегічних рішень у кризових ситуаціях, оминаючи тривалі міжурядові узгодження. Однак тут постає складне питання суверенітету: чи готові всі держави-члени ЄС передати частину контролю над своїми збройними силами на наднаціональний рівень? Без політичної волі провідних країн ЄС така ініціатива ризикує залишитися декларативною. Україна також має бути частиною цього процесу в контексті нашого майбутнього членства. Це якраз та сфера, де ми з першого дня можемо зробити свій внесок. З’явилася нова якість України – ми вже не лише отримувачі допомоги. З нашою потужною армією ми можемо посилити ЄС. Так, зараз ми потребуємо допомоги, але оборона буде дуже важливим напрямом нашої взаємодії з Євросоюзом. ПОЕТАПНИЙ ВСТУП УКРАЇНИ В ЄС – ПРАГМАТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПРИШВИДШЕННЯ ІНТЕГРАЦІЇ - Однією з гарантій безпеки для України справедливо вважається її вступ до Союзу. Зараз обговорюється так званий поетапний процес, з урахуванням геополітичних реалій, які диктують терміновість. Чи підходить Україні такий варіант і як запобігти затримці України на якомусь з цих проміжних етапів на шляху до повноправного членства? - Почнімо із тези про те, що вступ є гарантію безпеки для України. Але це ще й гарантія безпеки для ЄС. Це обопільний інтерес. У прикладному плані ми вже є передньою лінією оборони Європи. Також ідеться про певну послідовність дій Європейського Союзу, який у 2022 році прийняв важливе політичне рішення, надавши Україні статус кандидата на вступ. Враховуючи величезний розмір інвестицій у різних формах та в форматі різних інструментів, у тому числі нещодавній кредит на 90 млрд євро, для ЄС було б недалекоглядно залишити Україну десь на роздоріжжі. Насправді концепція поетапного вступу не нова. Ми бачили щось подібне під час вступу інших країн у минулому, в тому числі під час великої хвилі розширення. Встановлювалися перехідні періоди, які дозволяли державі-кандидату підготуватися до вступу, і надавалися певні гарантії, що, коли держава інтегрується до відповідних секторів європейського ринку, вона готова і в плані законодавства, і в плані практик, а економічні гравці готові до конкуренції. В нашому випадку йдеться про прискорення процесів без шкоди для якості. Поетапний процес вступу може бути для України не компромісом, а прагматичним інструментом пришвидшення інтеграції – за умови правильної побудови цього процесу. Поетапна модель може передбачати поступову економічну інтеграцію до внутрішнього ринку ЄС та синхронізацію доступу до політик та інструментів ЄС із завершенням виконання зобов’язань за відповідними переговорними кластерами. Такий підхід не підриває принцип merit-based (прогрес, заснований на заслугах), а навпаки – посилює його. Він встановлює орієнтовні часові рамки, що створюють політичну дисципліну та мотивацію для реформ. Україна поставила амбітну, але вимірювану ціль – завершити внутрішню підготовку до членства в ЄС до кінця 2027 року Україна вже продемонструвала, що здатна працювати в такій логіці: завершено скринінг у рекордні строки, підготовлені дорожні карти реформ, виконані технічні умови для відкриття низки переговорних розділів. Важливо, що навіть відсутність формального відкриття Кластера 1 (Основи) не призвела до уповільнення реформ. Україна поставила амбітну, але вимірювану ціль – завершити внутрішню підготовку до членства до кінця 2027 року. Більша визначеність щодо часової перспективи вступу не суперечить підходу “за заслугами”, а, навпаки, підсилює його. - Єврокомісарка з розширення Марта Кос неодноразово підкреслювала, що реформи є невід’ємним критерієм вступу. Як зараз в ЄС оцінюють прогрес у наших реформах, особливо в частині, що стосується верховенства права? Які найбільші виклики ви бачите у цьому контексті? - Оцінки в межах останнього звіту про розширення ЄС є найпозитивнішими для України з 2023 року. Водночас у ЄС чітко розуміють, що для відкриття й закриття переговорного Кластера 1 (Основи) ключовими залишаються реформи у сфері верховенства права та антикорупції. Європейська комісія наголошує на незворотності змін, ефективній імплементації, стабільності інституцій під час війни та збереженні політичної єдності навколо реформаційного порядку денного. ЄС уважно оцінює не лише нормативну базу, а й практичні результати – судові рішення, кадрові процедури, реальні вироки у справа