Енн Епплбом : Переговори щодо миру це провал Росія так і не відмовилася від жодної своєї мети

lb.ua · Feb 16, 2026 · Collected from GDELT

Full Article

Фото: EPA/UPG Енн Епплбом «Нинішня американська адміністрація більше не бачить себе демократичним лідером світу» Один із символів цієї конференції — «слон у кімнаті». Чи не здається вам, що сама ця метафора вже застаріла? Адже ще у 2007 році, коли тут виступав Путін, цей «слон» був цілком видимим. Хто сьогодні насправді є «слоном у кімнаті» — Росія чи Сполучені Штати? Як я це розумію, метафора слона покликана вказати на щось погане або руйнівне — на руйнування довіри до демократії та трансатлантичних зв’язків. Але я не впевнена, що ця метафора досі працює. Насправді перед цією конференцією і перед трансатлантичним альянсом стоять дві ключові проблеми, а отже — два «слони». Перший — це триваюча мілітаризація Росії та загроза, яку вона становить не лише для України й Європи, а й для глобальної безпеки загалом. Другий — це внутрішня деградація у Сполучених Штатах. Вона має як внутрішній, так і зовнішній вимір: ослаблення американської демократії всередині країни та системну атаку на систему союзів США за кордоном. Стало очевидно, що нинішня американська адміністрація більше не бачить себе демократичним лідером світу. Це більше не та роль, яку вона хоче виконувати. І для європейців, а особливо для українців, це означає тектонічну зміну реальності. Фото: Мюнхенська безпекова конференція Що відбувається з трансатлантичним проєктом, зокрема в межах НАТО? Чи вірите ви особосто в майбутнє Альянсу? На це можна подивитися з двох різних перспектив. Якщо опуститися нижче рівня політики й поговорити з генералами або адміралами в НАТО, усі вони скажуть одне й те саме: їхнє планування й надалі виходить з наявності союзників. Комунікації, обмін розвідданими та оперативна координація залишаються глибоко інтегрованими. Союзники працюють усередині американської розвідувальної системи на багатьох рівнях — і ця співпраця триває. Цей глибокий альянс, вибудуваний десятиліттями, зберігається також у військово-промисловій сфері, в економічних відносинах, на фінансових ринках. У багатьох структурних і практичних сенсах альянс усе ще є реальним і дуже потужним. Водночас правда й те, що політичне керівництво на вершині адміністрації Трампа — включно з президентом, віцепрезидентом, міністром оборони та іншими — чітко дало зрозуміти: вони більше не вважають Альянс ключовим для американської зовнішньої політики. Вони свідомо дистанціюються від нього. Отже, ми маємо подвійну реальність: глибоку інституційну тяглість з одного боку — і політичне відсторонення на найвищому рівні з іншого. Як слід інтерпретувати наміри Дональда Трампа щодо Гренландії? Це реальна амбіція, символічний жест чи політичний перформанс? Наскільки це серйозно — і чи становить це загрозу для Європи? Дональду Трампу багато разів — і багато різних людей — пояснювали, що не існує жодної безпекової, економічної чи стратегічної мети, яку Сполучені Штати могли б переслідувати в Гренландії і яку не можна було б реалізувати через співпрацю з Данією або в межах НАТО. Його бажання володіти Гренландією — і, до речі, я не думаю, що він від нього відмовився — виглядає особистою примхою, а не продуманою стратегією. Йому просто здається, що Сполучені Штати виглядали б більшими на мапі. Цей імпульс більше говорить про його світогляд, ніж про будь-яку реальну геополітичну необхідність. Фото: EPA/UPG Солдати патрулюють гавань Нуука, Гренландія, 25 січня 2026 року Чи можна розглядати ініціативу з Гренландією як частину підготовки до американських виборів восени цього року? Ні. Це просто особиста примха. Я розумію, що багатьом людям складно усвідомити: нинішній президент США не мислить стратегічно і не надто переймається довгостроковими наслідками своєї політики. Його головний інтерес — він сам і його особисті потреби. А його особиста потреба — бути переможцем, робити те, що він хоче, без обмежень. Він хоче Гренландію. У цьому немає жодного логічного чи стратегічного пояснення. Я знаю, що в це важко повірити або з цим змиритися, але, на жаль, це реальність. «Не варто ставати частиною американського внутрішньополітичного процесу» Чи варто очікувати, що українське питання буде політизоване під час передвиборчої кампанії в США? Ні. І, власне, для України це навіть добре. Не варто ставати частиною американського внутрішньополітичного процесу. Не варто перетворюватися на елемент політичної суперечки або виборчий інструмент. До того ж вибори до Конгресу майже ніколи не будуються навколо зовнішньої політики. Це не загальнонаціональні вибори в сенсі єдиного порядку денного у Вашингтоні. Їх вирішують локальні питання — у Колорадо, Іллінойсі, Айдахо, Флориді й інших штатах. Тому основні виборчі дебати зосереджуватимуться на внутрішніх і місцевих темах, а не на Україні чи зовнішній політиці загалом. Фото: securityconference.org Енн Епплбом Чи бачите ви після цих виборів якісь нові тенденції або зміни — чи, ймовірно, все залишиться без суттєвих зрушень? Я не можу дати однозначної відповіді — усе залежить від того, як саме складеться ситуація. Вона є дуже динамічною. Все може змінитися, якщо зміниться склад Конгресу. Інший Конгрес означав би інше політичне середовище. Але зараз найважливіше питання — це навіть не політичні курси чи рішення. Найважливіше — чи будуть самі вибори чесними. Чи можливо, що Росія втручатиметься? Звісно. Вони втручаються постійно. «Ідея, що Україна має покладатися на особисте слово Дональда Трампа — особливо з огляду на те, що він неодноразово брехав і порушував обіцянки, — була б украй нерозумною» Як ви оцінюєте переговори між Україною та Росією, які ініціювали США? Де в цьому процесі Європа? І чи має вона бути за столом переговорів? Станом на зараз ці переговори — провал. Вони не дали жодного результату. Найбільше мене турбує те, що Росія жодного разу не заявила про готовність відмовитися від своїх початкових цілей війни. А ці цілі були цілком чіткими: окупація п’яти українських регіонів і перетворення України на частину «великої російської імперії». Наскільки я бачу, від цих намірів вони не відмовилися і не заявили, що готові це зробити. Поки цього не станеться, я не розумію, як можливий справжній мир — принаймні такий, що буде тривалим. Мені й далі здається, що єдиний спосіб завершити цю війну — переконати Росію, що вона не може перемогти. На жаль, переговори — а особливо паралельні, неформальні бізнес-обговорення можливих угод для американських бізнесменів — створюють у Росії протилежне враження: що перемога все ще можлива. Фото: EPA/UPG Тристоронні переговори між українською, російською та американською делегаціями в Абу-Дабі. Чи здатна навіть найкраща мирна угода запобігти новій агресії проти України або ескалації конфлікту в майбутньому? Я не знаю. Мене насторожує те, що нинішні розмови про безпекові гарантії значною мірою ґрунтуються на обіцянках Сполучених Штатів. І незрозуміло, як ці обіцянки можуть бути надійними в довгостроковій перспективі. Що буде, якщо зміниться президент? Або політична ситуація? Як Україна може покладатися на обіцянку — чи навіть на договір, — якщо гарант здатен настільки радикально змінювати курс? З боку США звучали пропозиції, що Дональд Трамп навіть начебто особисто гарантуватиме мир. Але ж він не буде президентом вічно — і навіть не буде жити вічно. Щось зміниться. Це просто реальність. Ви Думаєте Трамп має амбіцію залишатися при владі якнайдовше? Я не знаю. Моя думка простіша: ніхто не вічний. Ні він, ні я, ні ви. Тому ідея, що Україна має покладатися на особисте слово Дональда Трампа — особливо з огляду на те, що він неодноразово брехав і порушував обіцянки, — була б украй нерозумною. Україна покладається на США, бо видається, що альтернатив немає. Я не згодна з тим, що альтернативи немає. Сьогодні 90 відсотків — а можливо, й 99 відсотків — фінансування та постачання озброєнь для України надходить з Європи, а не зі Сполучених Штатів. США більше не фінансують Україну. Ви бачили ці графіки? Зміна — разюча. Наразі Сполучені Штати не надають Україні ні коштів, ні озброєнь і, по суті, не роблять цього в значущих обсягах майже від початку минулого року. Сьогодні головний партнер України й головне джерело підтримки — Європа, а не Америка. Фото: EPA/UPG Українські військові проходять навчання на танку Leopard 1 під наглядом німецьких і датських інструкторів в тренувальний центрі Федеральних збройних сил Бундесверу, 5 травня 2023 року. На жаль, Європа не виглядає активним політичним учасником переговорного процесу. Це частково через те, що росіяни цього не дозволяють. Вони просто відмовляються вести переговори з європейцями. Чи не здається вам, що Європа в певному сенсі й сама налякана нинішньою геополітичною ситуацією? Власне, через це й пасивність у переговорному процесі. Європа не бере участі в переговорах з двох причин. По-перше, як я вже казала, росіяни не хочуть бачити європейців за столом переговорів. По-друге, на цей момент цього не хоче й Дональд Трамп. Тобто Європу фактично виключили з процесу обидві сторони — і американська, і російська. Якби я відповідала за українську сторону, я б наполягала на участі Європи в переговорах максимально жорстко, адже сьогодні Європа — найважливіший партнер України, важливіший за Сполучені Штати. Але рішення ухвалюю не я. З огляду на історичну тяглість російської агресії, особливо проти України, скільки років, на вашу думку, Україна може мати — навіть за найкращого сценарію мирної угоди — до наступної ескалації? Я не знаю. Перепрошую — я справді не можу на це відповісти. Ніхто [не знає]. Єдиний осмислений спосіб думати про майбутнє — дивитися на те, що відбувається всередині Росії, адже саме Росія ухвалює рішення про ескалацію або її відсутність. Але я не маю доступу до того, що насправді відбувається всередині російської системи. Чи вірите ви, що Росія може стати іншою країною? Росія вже була іншою країною в минулому, тож так — це можливо. Я також вважаю, що ця війна завдала Росії колосальної шкоди. Кількість загиблих — надзвичайна. Десятки тисяч людей гинуть щомісяця. Економіка спотворена й підірвана. Багато людей — особливо за межами великих міст — опинилися в бідності. І все це відбувається заради вій